Міф Квітки. Як американська співачка стала «голосом України»

Advertisement

Close

Голос дочки емігрантів, колишніх львів’ян, справляв просто неймовірний, магічний вп­Ð»Ð¸Ð² на аудиторію. Попри нестачу офіційної інформації, байдужість до постаті Квітки Цісик на рівні нашої держави, відсутність у продажу легальних записів, традицію медійної тиші, яку почали порушувати лише віднедавна, про неї все-таки багато говорять прості слухачі. Зайдіть на будь-який пошуковий портал – Ñ– переконаєтеся самі: те, як відгукуються про неї інтернет-користу­Ð²Ð°Ñ‡Ñ–, дивує силою реакції, глибиною емоцій. Слова бувають сьогодні прикро заяложеними й від того не завжди щирими, але тільки не тут. «Ð‡Ñ— неможливо слухати без сліз»; «Ð¢Ð¾Ð¹, хто хоч раз почув Ñ—Ñ— голос, не забуде ніколи»; «Ð’она змушує нас згадати, що ми українці», – злагодженим хором промовляють Ñ‚Ñ–, хто знає Ñ– слухає Квітку Цісик.

Advertisement

Close

Тож маємо певний, у хорошому сенсі, міф Квітки, в якому за відповідними художніми законами реальність множиться на фантазію, приватне переплітається із соціальним, а одиничний людський шлях стає символом нашої спільної історичної долі. Дитина з родини переселенців третьої, повоєнної хвилі, народжена вже в Америці, жителька сучасного Нью-Йорка з несучасною, «Ð³Ð°Ð»Ð¸Ñ†ÑŒÐºÐ¾ÑŽ» вимовою, типова, на перший погляд, діаспорна українка з Манхеттена, яка вперто не бажає забувати, хто вона Ñ– якого роду. тому в розпал вдалої стовідсотково американської кар’єри вона робить нестандартний крок: власним коштом записує високопрофесійні некомерційні диски українських пісень, що стають невдовзі концентратом вітчизняної мелодійності й дивовижним чином розповсюджуються на межі 1980–1990-Ñ… в нашій країні, по суті, ще радянській, а тому позбавленій власного культурного звучання.

Advertisement

Close

Першопричиною виникнен­­Ð½Ñ прекрасного міфу Квітки стало Ñ—Ñ— дивне ім’я, котре випромінює потужну художню енергію. Ми не знаємо, що спонукало подружжя Цісиків назвати саме так свою молодшу дочку, адже ніхто інший із родини не міг похвалитися екзотичним найменням: ані старша сестра Марія, ані самі батьки Володимир та Іванна. Не всі знають, що у Квітки був іще й англомовний артистичний псевдонім Кейсі (Kаcеy), утворений від поєднання Ñ—Ñ— українських ініціалів. Це друге ім’я ідеально доповнювало специфічний імідж студійної співачки, в репертуарі якої були рекламні ролики, демоверсії пісень композиторів-почат­ÐºÑ–вців, різноманітні бек-партії (додаткова вокальна озвучка фонограм зіркових виконавців), вокальні саундтреки до кінофільмів. Порівняно із записами українських пісень такі форми музикування бачаться більш рутинними, але саме вони становили основу ділового життя Квітки, Ñ—Ñ— «Ð²Ð¾ÐºÐ°Ð»ÑŒÐ½Ð¾Ð³Ð¾ бізнесу».

Міф Квітки не відбувся б, якби не його друга складова – роль родини, однієї зі згуртованих музичних династій, на котрі така щедра українська культура (згадаймо принаймні Сокальських, Лисенків, Стеценків). Сім’я Цісиків іще за львівських часів була знана й шанована в професійному музичному світі. Бать­­ÐºÐ¾ – скрипаль-віртуоз, сестра – блис­­ÐºÑƒÑ‡Ð° піаністка, тож сама домашня атмосфера визначила майбутнє Квітки. Але дівчина таки підкоригувала родинну традицію – обрала професію популярної, а не академічної виконавиці. Втім, вона стала висококласним «ÑÐ¸Ð½Ñ‚етичним» музикантом, співачкою необмежених можливостей, шкала яких сягає від кантрі чи джазу до оперної колоратури. До музично-родин­­Ð½Ð¾Ð³Ð¾ оточення, в якому «Ð·Ñ€Ð¾ÑÑ‚ала» Квітка, належали Ñ– два Ñ—Ñ— чоловіки. Перший – композитор Ñ– аранжувальник Джек Корнер, другий – звукорежисер, власник студії звукозапису Clinton Recor­ding Studio Ед Ракович. Показово, що обидва вони, як Ñ– сестра Марія, мають безпосереднє відношення до головної «ÑÐ¿Ñ€Ð°Ð²Ð¸ родини» – створення сольних українських дисків співачки.

З усієї родини найбільшу роль у Ñ—Ñ— мистецькому становленні відіграв батько. Саме йому дочка присвятила свій перший диск «Kvitka». Може, таким чином вона просила пробачення за те, що, попри його сподівання, так Ñ– не стала скрипалькою. Вона часто повторювала: «Ð¯ мала його пальці й техніку, але мріяла співати й досі почуваюся винною, що покинула скрипку». Зрештою, інструментальне минуле виразно проступає в Ñ—Ñ— творчому портреті: рідкісний вокальний тембр Цісик містить у собі очевидні скрипкові тони.

Професійне життя Квітки як студійної вокалістки, активне й напружене, складалося цілком успішно, зокрема, й завдяки розумному вибору спеціалізації. Вона не ставила собі за мету масштабну сольну діяльність, проте співпрацювала з багатьма великими бізнес-корпораціями Ñ– впродовж 16 років – від 1982-го й до останніх місяців життя – була «Ð¾Ñ„іційним», єдиним голосом компанії Ford Motors. У цій діловій сфері Квітка мала вражаючі досягнення: за статистичними підрахунками, Ñ—Ñ— голос звучав у світовому медійному просторі не менш ніж 22 млрд разів, що становить абсолютний рекорд серед рекламної музичної продукції. Відеоверсія Ñ—Ñ— першого джинглу для Ford Motors «Have You Driven a Ford Late­­ly?» стала справжньою класикою жанру й показала світові Квітку такою, якою вона була: напрочуд органічною, з тендітною статурою та неймовірним вокальним тембром, у якому виділяється особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі. Родичі згадують, що в буденному житті вона любила sport life (спортивний стиль) Ñ– захоплювалась швидкісними авто-моделями.

Рекламна «ÑÐ¿ÐµÑ†Ñ–алізація» подарувала Квітці Ñ—Ñ— третє, «Ñ‚итульне» ім’я Jingle-diva – Королева джинглів, яке вказує на винятковий професійний статус співачки й доводить, що Амери­­ÐºÐ° не тільки визнала, а й полюбила Ñ—Ñ— як свою. Хоча так само легко зрадила в історії з «ÑƒÐºÑ€Ð°Ð´ÐµÐ½Ð¸Ð¼» «ÐžÑÐºÐ°Ñ€Ð¾Ð¼». 1977-го Квітка записала саундтрек до фільму «Ð¢Ð¸ світло мого життя» («Ð£ou Light Up My Life») режисера Джозефа Брукса, де зіграла, крім того, епізодичну роль. Одноймен­­­Ð½Ð° музична композиція із цієї стрічки здобула нагороду Американської кіноакадемії як «Ð½Ð°Ð¹ÐºÑ€Ð°Ñ‰Ð° пісня для кіно». Але на оскарівській церемонії Ñ—Ñ— представляла, а відтак Ñ– «Ð¿Ñ€Ð¸Ð²Ð»Ð°ÑÐ½Ð¸Ð»Ð°» вже інша виконавиця, прагматична й не дуже перебірлива щодо професійної етики Дебі Бун. Квітка не подавала позову до суду. Як пояснив Ед Ракович, не хотіла порушувати власну внутрішню гармонію.