Чорнозем
Чорноземи | |
---|---|
![]() Чорноземи типові | |
Назва ґрунту у системі WRB | |
Реферативна ґрунтова група | Chernozems |
Індивідуальна назва одиниці ґрунту | Chernozems Chernic |
WRB код | CHch |
Узагальнений опис | |
Будова профілю | H—Hk—Hpk—HPk—Phk—Pk |
Умови ґрунтоутворення | Області континентального клімату, рівнини з трав'янистою рослинністю |
Географія | Переважно середні широти степів Євразії і Північної Америки |

Чорно́зем[1], чорно́земля[2] — тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і луково-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних[3].
- 18 століття —
- Йохан Готтшальк Валлеріус (вивчення розкладання рослин, 1761)[4] ;
- Михайло Ломоносов: (розкладання рослин і тварин, 1763); [5]
- 19 століття —
- Чарльз Лайєлл (лес,1835);
- Сер Родерік Мерчісон (вивітрювання з юрських морських сланців, 1840);
- Н. Д. Борисяк ( праця «Про чорнозем», створено класифікацію материнських порід чорноземів, 1851)[6];
- Фрідріх Альберт Фаллоу (вперше використовував термін педологія, 1962);
- Франц Йозеф Рупрехт (розкладення степових трав,1866);
- Леваковський І.Ф. (стаття «Матеріали з вивчення чорноземів», 1871),
- В.В. Докучаєв ( праця «Картографія руських ґрунтів», створено класифікацію, 1879);
- Перші статті про чорнозем, перекладені з російської мови англійською (1879);
- В.В. Докучаєв («Руський чорнозем» з повним дослідженням цього ґрунту європейської чорноземної смуги , переважно української частини,1883);
- М.М. Сибірцев (бонітування ґрунтів, 1889)[7]
- 20 століття
- перша національна карта ґрунтів Сполучених Штатів (1912);[8]
- Виноградський С.М. (книга «Мікробіологія ґрунтів, проблеми і методи», 1949). [9]

Чорнозем отримав назву через свій колір. Ґрунтознавці В.В. Докучаєв і М.М. Сибірцев, коли створювали номенклатуру ґрунтів, використали народні назви, які виходять із характерних особливостей ґрунту. [10]

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:
- Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.
- Карбонатно-акумулятивного.
Родючість чорнозему висока і може бути ще збільшена за відповідних аґротехнічних заходів.
За вмістом гумусу у гумусо-акумулятивному горизонті «Н» чорноземи поділяють на:
- середньогумусні > 9 %
- малогумусні 3-6 %
- слабогумусні < 3 %
Види чорноземів за Польовим визначником грунтів 1981 року[11] виділяються за грубизною гумусованої частини профілю (Н+Hp+Phk):
- надпотужні > 120 cм
- потужні 85-120 см
- середньопотужні 65-85 см
- малопотужні 45-65 см
- неповнозрозвинуті < 25 см
За ДСТУ 7300:2013 виділяють такі види грунтів за потужністю профілю:
- надглибокі > 145 cм
- підвищено глибокі 125—145 cм
- глибокі 105—125 см
- помірно глибокі 85-105 см
- середньоглибокі 65-85 см
- неглибокі 45-65 см
- короткі 25-45 см
- мілкі < 25 см
Чорноземи зазвичай мають зернисту структуру і завдяки цьому добре вбирають воду. Це створює сприятливі умови для живлення рослин і мікробіологічної діяльності.
У розвитку чорноземів виділяють декілька стадій: до антропогенна, номадна (скотарська) з нерегулярним землеробством, екстенсивного землеробства і агротехнологічна (інтенсивна)[12].
Істотно впливає на деградацію чорноземів екстенсивне, нераціональне землеробство, порушення сівозмін, зменшення площ багаторічних трав, недостатнє внесення органічних добрив[12].

Чорноземи займають в Україні близько 60 % території (у світі близько 25 %), майже всю лісостепову (за винятком західних частин) і степову зони. В Україні поширені чорноземи п'яти підтипів, залежно від умов клімату, особливостей ґрунтотворних порід, рослинності. У лісостеповій зоні переважає підтип типових чорноземів, що мають 6 — 9 % гумусу, найбільшу потужність (до 1,5 м) і найбільшу родючість. Підтип чорноземів звичайних поширений у північній частині степу України; вони мають середні значення потужності (60 — 75 см) та вмісту гумусу (4 — 6 %). Найменший відсоток гумусу (3 — 4 %) характерний для чорноземів південних.
Чорноземні ґрунти при правильному використанні дають найбільший врожай багатьох сільськогосподарських культур. Врожайність культур висока за достатньої вологості.
Про їхню родючість колись казали: «Земля така добра, що посадиш оглоблю, то виросте тарантас»[13].
В Україні чорноземи збереглися в цілинному стані тільки в заповідниках «Михайлівська цілина» у Сумській області, «Хомутівський степ» у Донецькій, «Стрілецький степ» у Луганській і «Кам'яні могили» у Запорізькій областях[12].
- ↑ Чорнозем // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Тлумачення / значення слова "ЧОРНОЗЕМЛЯ" | Словник української мови. Словник Грінченка. hrinchenko.com. Процитовано 11 червня 2025.
- ↑ Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
- ↑ Wallerius J. G. Agriculturae fundamenta chemica, åkerbrukets chemiska grunder. Upsaliae, 1761. 8, 4, 322 p.; The natural and chemical elements of agriculture. London, York: Bell, Etherington, 1770. 198 p.
- ↑ О слоях земных (Ломоносов) — Викитека, § 125. ru.wikisource.org (рос.). Процитовано 17 червня 2025.
- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ М. М. Сибірцев. dnsgb.com.ua (укр.). Національна наукова сільськогосподарська бібліотека ➤ Національної академії аграрних наук України 【 ннсгб наан 】. Процитовано 17 червня 2025.
- ↑ Eric C. Brevik, Alfred E. Hartemink. Soil Maps of the United States of America (PDF). www.alfredhartemink.nl. Review & Analysis–Pedology. Архів оригіналу (PDF) за 25 березня 2016. Процитовано 17 червня 2025.
- ↑ Microbiologie du Sol: Problemes et Méthodes. S. Winogradsky. Paris: Masson et Cie, 1949. 861 pp.
- ↑ Бережняк М.Ф. Ґрунтознавство: Навч. посіб. /М.Ф. Бережняк, Б.Є. Якубенко, А.М. Чурілов, Р.В. Сендзюк. // За заг. ред. Якубенка Б.Є. – К.: Видавництво Ліра-К, 2017. – 612 с. ISBN 978-617-7507-96-2
- ↑ Полевой определитель почв. Под ред. Н. И. Полупана, Б. С. Носко, В. П. Кузьмичова. К.: Урожай, 1981. 320 с.
- ↑ а б в Позняк С. П. Чорноземи — національне багатство України[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Фізична географія України, 8 клас / § 26. Ґрунти України
- Чорноземи масивів зрошення Одещини: монографія / [наук. ред.: Є. Н. Красєха, Я. М. Біланчин]. — Одеса: ОНУ, 2016. — 194 с. — ISBN 617-689-161-1.
- Ґрунтознавство: Підручник / Д. Г. Тихоненко, М. О. Горін, М. І. Лактіонов та ін.; за ред. Д. Г. Тихоненка. — К.: Вища освіта, 2005. — 703 с.
- Агроґрунтознавство: навч. посіб. / М. І. Лактіонов; Харків. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. — Харків: Видавець Шуст А. І., 2001. — 156 с.
- Практикум з ґрунтознавства: Навчальний посібник / За редакцією професора Д. Г. Тихоненка.— 6-е вид., перероб. і доп.— X.:Майдан. 2009. ISBN 978-966-372-290-0.
- Карта ґрунтів України
- Цифрова платформа «Нейтрального рівня деградації земель сільськогосподарського призначення» https://ismld.com.ua/
![]() |
Це незавершена стаття з ґрунтознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |